Ось і все, розвіяли над полем все, що так довго берегли.
Нехай нам зводять мраморні стовпи і сонце з вітром будуть вічно прославляти.
Нехай над головою сяє нам.
Цим словам судилося загинути у пір'ях ворона, зневаги посланця.
Тепер під кожен змах танцює вітер, і час іде і все здобуте вже зола.
Ось і все, чого ми досягли? Дивись на нас! Землею вкриті наші тіла і ми давно вже забуті
То хоча би ти спусти до нас свої холодні долоні.
Коштовний камінь в пазурях тримає
недбалий ворон, ім`я своїх синів без краю вибиває.
Шануйте їх! а як же ми? Про нас лиш мертва пам'ять.
Ось і все, чого досягли ми! Ми заблукали серед храмів вічних, де суть зникала і символізм вів далі.
Ось і все, і нашу славу розливають, роздають тим, хто під крилом ховались.
Їм труд чужий нитками білими вшивали,
а ми зникали у темно синім небі, як вогні.
Почуй же нас , нам потрібен лише спокій.
Він мучить нас і не дає піти.
Цей ворон сліпить очі, наглядає з висока
А сам згрібає пазурем під себе все, що любо.
Кричить: Хто заважає варту темную нести?
І топче тих, землею засипає.
Щоб не зійшли, не показали хто насправді ти.
Ось і все, і всі чекають, очі опускають у низ.
Точить зуби той,хто їх має,
хто залишився в живих.
Вот и все, развеяли над полем все, что так долго берегли.
Пусть нам сводят Мраморные столбы и солнце с ветром будут вечно прославлять.
Пусть над головой сияет нам.
Этим словам суждено погибнуть в перьях ворона, пренебрежения посланника.
Теперь под каждый взмах танцует ветер, и время идет и все добытое уже зола.
Вот и все, чего мы достигли? Смотри на нас Землей покрытые наши тела и мы давно уже забыты
То хотя бы ты спусти к нам свои холодные ладони.
Драгоценный камень в когтях держит
небрежный ворон, имя своих сыновей без края выбивает.
Уважайте их! а как же мы? О нас лишь мертвая память.
Вот и все, чего достигли мы! Мы заблудились среди храмов вечных, где суть исчезала и символизм продолжал.
Вот и все, и нашу славу разливают, раздают тем, кто под крылом прятались.
Им труд чужой нитками белыми вшивали,
а мы исчезали в темно синем небе, как огни.
Услышь нас, нам нужен только покой.
Он мучает нас и не дает уйти.
Этот ворон слепит глаза, следит с высока
А сам сгребает когтем под себя все, что дорого.
Кричит: Кто мешает стражу темную нести?
И топчет тех, землей засыпает.
Чтобы не сошли, не показали кто на самом деле ты.
Вот и все, и все ждут, глаза опускают в низ.
Точит зубы тот, кто их имеет,
кто остался в живых.
