Крилами пташиними в хмари линем ми.
Осінню даровані нам вони були.
І поки щасливі ми, крила пурхотять,
з ними не розлучимось, їх в нас не одберуть.
Там, де вранці ангели гуляють по росі,
ходимо окрилені небом босоніж.
Хоч кусає холодом свіжість неземна,
та не знають спокою кусані уста.
Сонце разом з нами лягає і встає,
гріє ніжним дотиком і як любов пече.
Місяць срібним човником вестиме між зірок.
Ми нічкою-котиком згорнемося в клубок.
Крилами пташиними небо розсічем,
ще трішки погуляємо, а потім утечем.
Бо нам не треба ангелів, ні їхньої роси.
Ми, на землі кохаючи, злітаєм вище всіх.
Крылья птиц в облаках выложены.
Осень была дана нам, они были.
И пока повезло, что мы крылыр,
С ними мы не разводим их.
Где ангелы гуляют около утра,
Мы идем со босиком.
Хотя укусы холодная свежесть неравномерны,
Но не знаю мир рта.
Солнце с нами лежит и встает,
согревает нежное прикосновение и как любовь босса.
Луна серебряной лодки между звездами.
Мы катались скота в клубок.
Крылья птичьего неба порезы,
Сильно ходить, а затем путь.
Ибо нам не нужны ангелы, ни их росы.
Мы любим землю, летая прежде всего.
