Завтра піде самий перший сніг.
Завтра ми прокинемось одні,
Мудрими, забутими книжками,
Дикими, холодними рядками,
Але, вже назавжди, ми залишимо сліди
Свої, живі, земні.
Стануть світлом нові імена.
Крикне диким вереском струна,
Ніби вже ніколи не здригнеться,
Ніби відчуває, що порветься,
Але зараз, ще мить, пошепоче, покричить,
Ще житиме вона.
Я знаю, ще стануть для всіх нас мостами сотні і сотні шляхів,
Там - вже не заплачуть, там в небі не крячуть зграї голодних птахів.
Там - в небо не рвуться, там в слід не сміються, скільки не падай з ніг,
І стане нитками, між нами й рядками, самий перший сніг.
Завтра пойдет самый первый снег.
Завтра мы проснемся одни,
Мудрыми, забытыми книгами,
Дикими, холодными строчками,
Но, уже навсегда, мы оставим следы
Свои живые, земные.
Станут светом новые имена.
Крикнет диким визгом струна,
Будто уже никогда не дрогнет,
Будто чувствует, что порвется,
Но сейчас, еще мгновение, пошепоче, покричит,
Еще будет жить она.
Я знаю, еще станут для всех нас мостами сотни и сотни путей,
Там - уже не будут плакать, там в небе НЕ крячуть стаи голодных птиц.
Там - в небо не рвутся, там в след не смеются, сколько ни падай с ног,
И станет нитками, между нами и строками, самый первый снег.
