Рідна мати моя, ти ночей не доспала.
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю
дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Родная моя, ты ночей недоспала.
И водила меня в поля край села,
И в дальний путь ты меня на заре провожала
И полотенце вышито к счастью дала.
И в дальний путь ты меня на заре провожала
И полотенце вышито к счастью, на судьбу
дала.
Пусть на нем цветет росистыми дорожка,
И зеленые луга, и соловьиные рощи,
И твоя верная материнская ласковая улыбка,
И грустные глаза хорошие твои.
Я возьму то полотенце, простелю, как судьбу,
В тихом шелесте трав, в щебетании дубрав.
И в том полотенцу оживет все знакомо до боли,
И детство, и разлука, и верная любовь.
И в том полотенцу оживет все знакомо до боли,
И детство, и разлука, и твоя материнская любовь.
