Передмова:
Там, де нас немає і не буде,
сніг упав на вежі і сади.
Як ми ходимо обоє
нетрями старою дому!..
Гобелени і гобої
славлять пару невідому,
ніби бачать нашу змову:
кожен дотик — теплий спалах.
І тоді ми знову (й знову)
переходимо в дзеркалах.
На годиннику з гербами,
як завжди, година друга,
і крадеться вслід за нами
може, туга, може, фуга...
Повз портрети і портшези
з нами йде луна від кроків.
Ми кудись надовго щезли
(двісті років? Триста років?).
І, коли вже стане темно,
з неопалених покоїв
(я, здається, вівся чемно,
я нічого не накоїв),
у жаркі вогні неонні
повертаємось навіки.
Я несу тебе в долоні,
а життя таке велике...
Предисловие:
Там, где нас нет и не будет,
снег упал на башне и сады.
Как мы ходим оба
трущобами старой дома! ..
Гобелены и гобое
славят пару неизвестную,
будто видят нашу заговор:
каждое прикосновение - теплый вспышка.
И тогда мы снова (и снова)
переходим в зеркалах.
На часах с гербами,
как всегда, час друга,
и крадется вслед за нами
может, тоска, может, фуга ...
Мимо портреты и портшезы
с нами идет эхо шагов.
Мы куда-то надолго исчезли
(Двести лет? Триста лет?).
И, когда станет темно,
с неотапливаемых покоев
(Я, кажется, велся вежливо,
я ничего не натворил),
в жаркие огне неонни
возвращаемся навсегда.
Я несу тебя в ладони,
а жизнь так велико ...
