Мама завжди запитує "Ти куди?"
Хоча, звісно, про все давно знає...
Одяг пронизує цигарковий дим,
шлунок промитий алкогольним чаєм.
Підбори ламаються об вологу бруківку,
Сухий кашель рве горлянку вперто.
Це ж так до смішного наївно
шукати собі героїнових богів серед
звичайних смертних.
Ти нестерпне більмо на моєму оці,
розфарбованому вугільно-чорним олівцем.
Серед всіх педантичних, надмірних емоцій,
що змінюють моє лице, я сьогодні обираю таку,
з якою Бродський розповсюджував істини,
наче спекулянт, під своїм сірим, розхристаним,
затертим до ниток плащем.
Я не знаю чиє ліжко власним тілом сьогодні грітиму.
Де забуду нижню білизну, розлию нові парфуми.
Проте, вкотре залишу броньовану, мов двері,
душу відкритою.
Щоб всі мої колишні музи, наче залежні,
у римовані рядки повернулись.
Мама всегда спрашивает "Ты куда?"
Хотя, конечно, обо всем давно знает ...
Одежда пронизывает сигаретный дым,
желудок промытый алкогольным чаем.
Каблуки ломаются о влагу мостовую,
Сухой кашель рвет глотку упорно.
Это же так до смешного наивно
искать себе героиновых богов среди
обычных смертных.
Ты невыносимое бельмо на моем глазу,
раскрашенном угольно-черным карандашом.
Среди всех педантичных, чрезмерных эмоций,
изменяющих мое лицо, я сегодня выбираю такую,
с которой Бродский распространял истины,
как спекулянт, под своим серым, расхристанным,
затертым к нитям плащом.
Я не знаю чье кровать собственным телом сегодня греть.
Где забуду нижнее белье, разлейте новые духи.
Однако, раз оставлю бронированную, как двери,
душу открытой.
Чтобы все мои бывшие музы, как зависимые,
в рифмованные строки вернулись.
