Я бачу звірів, вони в людській подобі
Шкірять зуби, з готовністю вчепитись в горло
Готові рвати плоть, і пити кров гарячу
У їх очах горить вогонь
Жаркий вогонь, що спопеляє
Не той це жар, що гріє душу
Теплом цим не зігріти серця...
Їх крик – то рев, що йде відлунням
Від стін із каменю і сталі
І та луна бентежить тишу...
Їх манить страх, притягує до тебе.
Їх погляди голодні
Спиняються на тому, хто слабкий,
Кому не досить сили щоб спинити.
То зграя, що кружлятиме навкруг,
Допоки не зустрінеться їм рівня
Допоки хтось не скаже слова їм
На зрозумілій для них мові...
Не обпече розжареним залізом...
I see animals, they are in human form
They brush their teeth, ready to grab their throats
Ready to tear the flesh and drink hot blood
Fire is burning in their eyes
Burning hot fire
It is not the heat that warms the soul
This warmth does not warm the heart ...
Their cry is a roar that echoes
From walls of stone and steel
And that echo disturbs the silence ...
They are attracted by fear, attracted to you.
Their eyes are hungry
Focus on the weak,
Who does not have enough strength to stop.
It's a flock circling around,
Until they meet the level
Until someone says a word to them
In a language they understand ...
It will not burn with hot iron ...
